По-перше, великий респект та подяка всім, хто позавчора, вчора, сьогодні, завтра і кожен з 1340 днів повномасштабної війни: 

• Сів зранку за кермо маршрутки та відвіз на роботу людей або за кермо вантажівки та доставив в магазини свіжий хліб; 

• Відкрив кафе та пригостив гарячою кавою тих, кому не вистачало тепла. А хтось «підвісив» додаткове горнятко для незнайомця;

• Розпочав власну справу, зробивши в невизначеності важливий вибір;

• Створив крутий урок, і дитячі очі запалилися цікавістю;

• Знайшов правильні ліки і допоміг комусь відновити здоров’я;

• Відкритою долонею запросив пішохода до руху або пропустив іншу автівку на перехресті;

• Щодня вдягає посмішку, яскраву помаду, гарну зачіску, вишуканий одяг, стверджуючи, що красі завжди є місце. Або не зробив нічого з цього, а прийшов на роботу та доброчесно виконав свою справу.

• Створив та оберігає затишок у власному домі й з любов’ю дбає про свою родину та близьких;

• Збирає, знаходить, купує, передає військовим все найпотрібніше;

• Обрав встати на захист і кожного дня переписує долю країни, відновлюючи сторіччями понівечену гідність нації.

• …

І цей перелік нескінченний, але в кожному з цих образів можна з легкістю побачити всіх нас. Тих, що своїми щоденними справами голосно маніфестують: «МИ ЖИВІ!» Попри гучні ночі та важкі ранки. Попри особисті та суспільні втрати. Попри втому та часом розгубленість. Попри все, що паплюжить та спотворює світ. І в цьому є величезна сила та незламність духу. Нашого спільного духу. 

А по-друге, є й інша складова цієї історії – тотально чесна тілесність кожної окремої людини. Бо саме в тілі починається будь-який стрес та напруження, і саме в тілі він має повністю завершитися. Іншого алгоритму не існує.

Так що ж відбувається з точки зору тілесної правди? 

Кожен раз, коли ми виключно силою волі виштовхуємо себе в новий день, в нову справу, в нову взаємодію зі світом, запевняючи інших та, в першу чергу, себе: «Я ок. Я в нормі. Все добре», – попри те, що вночі прокинувся з «вистрибуючим серцем» від звуку тривоги або гучних вибухів поруч, а потім годинами стривожено відстежував новини та мапи руху повітряного лайна, був на зв’язку з близькими та рідними, що перебувають в зоні більшої загрози. 

А зранку – енергія та ресурс на «0», загальмованість, в’ялість, все «тумані», або навпаки – неадекватна бадьорість, але згодом потужний відкат в знесилення.

З точки зору фізіології (дууууже спрощено) для всіх ссавців (і, так, людина еволюційно знаходиться саме тут) схема виглядає однаково: коли ми стикаємося із загрозою, сигнал спочатку проходить через лібмічну систему, яка оцінює небезпеку ще до того, як свідомість встигне зрозуміти, що сталося. Якщо загроза реальна, миттєво активується симпатична нервова система, і тіло входить у режим мобілізації (підвищується артеріальний тиск, кров відтікає від органів травлення до м’язів, зростає рівень адреналіну, норадреналіну й кортизолу. Серце, легені, очі, печінка –кожна система спрямована на миттєву дію/рух. Ми, начебто, перетворюємося на «радар» по відстеженню небезпеки (наприклад, «тунельний зір») та готовність миттю зреагувати на загрозу.

Далі еволюція підготувала 4 стратегічні сценарії ДІЇ: бій – тікай – завмри – пристосуйся (останнє притаманно лише для людства – як соціального виду – пошук схвалення або союзника, щоб уникнути загрози. Це стратегія соціального виживання). Вся біохімія тіла спрямована на блискавичну реалізацію кожного з них. 

Вся ця активація і мобілізація ресурсів відбувається ПОЗА нашою свідомістю і контролем. 

Якщо ми не стали тікати/бити/вдавати мертвого опосума, а повернулися до читання стрічки та хвилювання, тобто не відбулась реальна/фізична дія, для якої організм створив ідеальний набір потрібних ресурсів, розпочата стрес-реакція стає незавершеною, а напруження, нереалізований рух та гормональний коктейль застрягають в тілі.

Зазвичай, фізіологічно кожен епізод стресу має мати своє логічне закінчення:

1. Активація (мобілізація ресурсів).

2. Дія (боротьба, втеча або інший рух).

(!!!Ми застрягли ось тут!!!) 

3. Розрядка (тремтіння, глибоке дихання, плач, відпочинок).

4. Інтеграція (повернення до рівноваги).

Після цього цикл завершується, і система повертається до парасимпатичного балансу.

У тварин цей процес відбувається природньо: після втечі від хижака вони тремтять, лягають, дихають і повністю звільняють тіло від надлишкової активації.

Людина ж часто зупиняє цикл штучно – соціально або ментально. Ми навчилися «триматися», «не плакати», «не виказувати слабкість». Але тіло не знає цих культурних кодів: воно лише розуміє, що рух не завершився, а небезпека все ще триває. 

На рівні нервової системи, коли мобілізація відбулася без реалізації, формується фізіологічна дисоціація, що від’єднує людину від відчуття власного тіла: «Якщо я не можу це вирішити, я не буду це відчувати». Таким чином, людина втрачає можливість зчитувати реальність адекватно, світ сприймається або через гіперзбудження (“все загрожує”), або через гіпоактивацію (“нічого не відчуваю”).

Незавершена стрес-реакція не є абстрактною – вона має чітку тілесну локалізацію, яка не проходить з часом сама по собі: 

• Шия, потилиця, плечі – скуті напругою від очікування нападу – як наслідок: підвищення тиску, головний біль, проблеми з зубами (затиснуті зуби, скрегіт), щелепою, слухом, голосом, ковтанням, запаморочення, «ком в горлі», емоційна загальмованість.
• Діафрагма – спазмована від затриманого подиху – як наслідок: порушення роботи всіх органів дихання, травлення, системні проблеми з хребтом, тривожність, панічні атаки, емоційна загальмованість.
• Живіт – затиснутий від неможливості діяти вчасно – як наслідок: порушення роботи органів травлення, статевих органів та кісток тазової зони, втома.
• Спина, поперек, таз – перенапружена, бо тіло готувалося “стояти до кінця” – як наслідок системні проблеми з хребтом і всього, що з ним пов’язано, оніміння, статеві розлади, складності з відчуттям нижньої частини тіла.
• Обличчя і очі – у постійній пильності; вегетативна гілка лицьового нерву не розслаблюється – як наслідок: погіршення зору, проблеми з зубами та щелепами, головний біль, загальмованість, тунельне сприйняття реальності.

Тому найважливіше та найцінніше, що зараз можна зробити для себе – подбати, щоб тіло змогло завершити розпочаті й застряглі в тілі стрес-реакції, дозволивши власній чутливості відновитися та почати знов дивуватися, радіти, мріяти, насолоджуватися. Повернення до чутливості не означає «бути вразливим». Це означає стати живим знову. Це можливо. А поруч з досвідченим терапевтом – безпечно та екологічно. Знайдіть тілесного (саме тілесного, бо працювати з психікою окремо в цьому випадку неефективно) терапевта та методику, яка підходить вам найбільше з урахуванням індивідуальних особливостей та стану, і зміни, що стануться з тілом та сприйняттям світу, точно не залишаться непоміченими. І саме тоді наше життєстійке тіло зрівняється по величі з нашим незламним духом.

Це варто робити вже зараз. Бо коли настане перемога, ти цього можеш не відчути.

Для роботи з відновленням чутливості та завершенням стрес-реакцій в ReSensoria ми вважаємо найефективнішими:

• TRE (Tension & Trauma Releasing Exercises). Викликають природне нейрогенне тремтіння, через яке тіло розряджає накопичений симпатичний заряд.  
• Біодинамічна краніосакральна терапію (BCST). Створює безпечні умови для глибокої регуляції автономної нервової системи через присутність і роботу з усіма системами тіла. 
• Дихальні практики і усвідомлене дихання. Відновлюють баланс між симпатичною і парасимпатичною системами, повертають тіло у контакт зі своїми потребами та простором. .

Приходьте до нас на терапевтичні сеанси, бо навіть в нашій назві прописано «Відновлення сенсорної чутливості» – Re_Sensoria. В нас безпечно, затишно, тепло!